Ми всі колись губились у великих офісах та коридорах, і від цього було страшно. Тепер про це зняв фільм 20-річний ютубер Кейн Парсонс разом зі студією А24. Про феномен Backrooms можна було б написати кілька томів енциклопедії, але маємо стрічку, яку ви або захейтите, або полюбите — байдужим вона точно не залишить.
Кінокритик та співавтор подкасту «Додивитесь в кіно» Юрій Самусенко ділиться враженнями та пояснює явище Backrooms, що захопило інтернет 7 років тому.
Рівень I: фотографія інтер’єру, яка породила легенди
У травні 2019 року на славнозвісному форумі 4chan, де постять меми та обговорюють дикі речі, опублікували фото інтер’єру приміщення з жовтими стінами, що здається нескінченним. До нього користувач додав підпис:
«Якщо ти необережний та виклипуєш (ігровий термін, що позначає переміщення з одного простору в інший — прим. ред.) з реальності не в тому місці, ти опинишся в Кімнатах — де є лише сморід старого вологого килима, божевілля моножовтого кольору, нескінченний фоновий гул люмінесцентних ламп на максимальній гучності й приблизно 600 мільйонів квадратних миль хаотично розділених порожніх кімнат, з яких немає виходу.
Бережи тебе Боже, якщо ти почуєш щось, що блукає поруч, — бо воно вже точно почуло тебе».
Джерело: Reddit
Згодом виявилося, що фото справжнє і зроблене ще у 2003 році в містечку штату Вісконсин. Це будівля, де раніше продавали меблі, а тепер це магазин дозвілля. Те, що фотографія — не підробка, здивувало всю мережу, адже на момент викриття геолокації в інтернеті всі вже обговорювали загадкове місце, в якому немає початку і кінця. Воно ніби символізувало чистилище, з якого неможливо вибратися. І навколо лише однієї фотографії користувачі почали вибудовувати власні історії, що створювали певний лор для цього місця.
Одразу треба позначити, що якогось єдиного канону не існує, але є базовий лор і розширений. В мережі почали публікували фотографії інших приміщень, які ніби доповнюють те саме оригінальне фото, а самі Backrooms ділять на рівні. Перший виглядає саме так, як на першій фотографії, — довгі жовті коридори. Другий — це вже індастріал, в якому ховається більше небезпеки у вигляді загадкових істот. А третій рівень — ще більший індастріал, де майже неможливо вижити.
Потрапити в Backrooms можна завдяки виклипуванню (noclipping) — процесу, який сформовано через певний баг реальності. Але вийти з Backrooms практично нереально. І поки лор добудовувався, на арені з’явився 16-річний Кейн Парсонс.
Рівень II: Youtube-серіал підлітка
7 січня 2022 року на Youtube-каналі Kane Pixels виходить відео The Backrooms (Found Footage), що на сьогодні зібрало вже 79 млн переглядів. На ньому підлітки знімають своє кіно і випадково знаходять вхід до тих самих Backrooms. Через POV-камеру глядач разом із хлопцями мандрує нескінченними коридорами та час від часу бачить за кутами істот, що нагадують високотехнологічних монстрів.
Кейн був і залишається великим прихильником лору Backrooms, але йому завжди хотілося створювати щось своє. В інтерв’ю він навіть розповідає про те, що може відпочивати, лише створюючи контент. У 16 років він сів за освоєння Blender, де змоделював довгі жовті коридори, а потім в Adobe After Effects зібрав усе воєдино. Так народився Youtube-серіал, який і досі продовжується на його каналі (хоча через вихід фільму А24 взяв невелику перерву).
Поступово серіал почав розростатися персонажами в костюмах хімзахисту (костюми легше відтворити, ніж справжніх людей). Backrooms — обростати додатковим лором, а перегляди — мільйонами цифр. Досить швидко до цього пригледілися керівники А24.
Рівень III: фільм-головоломка
У захопленні Backrooms можна зчитати безліч метафор та символів. Найочевидніша — лабіринт Мінотавра, куди звозили юнаків та дівчат з Давньої Греції на поталу чудовиську. Вибратися звідти було неможливо, адже лабіринт будувався не для мандрівників, а для ув'язнення самого монстра. В Backrooms та сама логіка, бо простір, по суті, поглинає людей. Але є й інший вимір — платонівська печера, де в'язні бачать лише тіні на стіні та приймають їх за реальність. Це відчуття, ніби існує щось справжнє за межею видимого, пронизує весь фільм. Та найближчою мені здається метафора особиста, де Backrooms схожий на людину, яка не може вибратися зі своїх власних проблем і блукає ними, наче тими самими нескінченними коридорами.
Останнє і послужило відправною точкою для сюжету фільму «Backrooms: Залаштунки». Продавець меблів Кларк нещодавно розлучився з дружиною, пиячить і спить у ліжку, яке ж і продає. Він ходить до психотерапевтки Мері, в якої свої проблеми — складні стосунки з матір'ю, зачиненою в психіатричній лікарні. Мері написала книгу «Вікно всередину», щоб допомогти людям відкритися світу, хоча саму її важко назвати щасливою людиною. Кларк раптово знаходить вхід до Backrooms і повертається до Мері, щоб розповісти про знахідку, але натикається на скептицизм. Вона вважає його алкозалежним. Тож він починає власний квест у магазині меблів, який приведе його до несподіваних відкриттів.
Відчуття розгубленості набуває тут особливого значення. Чим далі заходить Кларк, тим більше він дізнається про себе, бо кімнати ніби мають власну свідомість і відтворюють спогади не лише тих, хто в них опиняється, але й спогади самих кімнат. В одній стоять меблі, в іншій — прання, в третій — святкова ялинка. І не забуваємо про істот — деякі з них поводяться агресивно і відсилають до персонажа Гіганта з попередніх відео Парсонса.
На відміну від Youtube-серіалу фільм вражає масштабом виробництва. Там, де раніше були рендери в Blender, тепер — 2800 кв. м збудованих інтер'єрів. Знімальна група через це часто губилася на локації, а самі стіни створювали потрібний настрій тривоги навіть без режисерських вказівок. Помітно це і в грі акторів, адже напруга в їхніх очах виглядає справжньою.
Попри молодий вік режисера — він наймолодший автор в історії А24, — Парсонс чітко розуміє кожен елемент своєї стрічки. Серед впливів він називає серіал «Пан Робот» за атмосферу і кадрування, фільм «Фото за годину» за яскраву жовту палітру, а ще відеогру Portal (особливо другу частину, де переміщення між рівнями стає непередбачуваним). До цього додається й відбиток іменитих продюсерів. Джеймс Ван привніс у фільм інстинкт жанрового жаху, вихований на «Пилі» та «Заклятті», Осгуд Перкінс — похмуру психологічну атмосферу, знайому з культового «Довгонога», а Шон Леві — відчуття пригодницького ритму.
Та справжній шок від Backrooms — у тому, як Парсонс перетворює поверхневу ідею про лабіринти пам'яті на щось більше. Це історія про божевільний та самотній світ, де спогади часто існують у спотвореному вигляді. Персонажі іноді говорять загадковими фразами, що нагадує серіал «Загублені» з їхньою навмисною двозначністю, але тут це радше запрошення до інтерпретації, ніж туман заради туману.
За цим фільмом може стояти продовження, і Парсонс не приховує бажання повернутися. Коридори ж ніколи не закінчуються, і в кожній новій кімнаті можна знайти страховисько, скарб або черговий сумнів у власній свідомості. Кому, як не нам в Україні, про це знати.